Розкажи про те, як і чому ти почала займатися малюванням і handmade.

Малювати почала, як і всі, з дитинства. У дитинстві любила малювати коней і вигаданих тварин. Останнє вподобання переросло в певну творчу традицію.

Малювала переважно для себе, якщо не враховувати непевні уроки образотворчого мистецтва в школі. Це була форма релаксації і фантазування. В старших класах ці особисті експерименти вперше зазнали публікації, а згодом - і своїх перших позитивних відгуків, що надихнуло публікувати роботи й далі. Тоді були перші спроби малювати олією.

Але одного разу в Празі, не без допомоги важливої для мене людини, мене знайшли мої перші акварелі. Маю зазначити, що до цього моменту акварельними фарбами я не малювала - лякала їх надмірна водянистість, схильність до розтікання та інших фокусів. Але варто було спробувати малювати професійною аквареллю, для того щоб зрозуміти, наскільки це багатий творчий засіб. З того часу минуло десь півтора роки, а я все малюю (сміється).

Щодо хендмейду, в школі я уроки праці страх, як не любила, намагалась прогулювати й махлювати. Але щойно вони залишились в минулому, як я виявила, що вишивання, в’язання - то досить приємні заняття, що дають приємні результати.

Твої малюнки за технікою і настроєм дуже особливі. Вони відносяться до якогось стилю чи все, що ми бачимо, - це твій індивідуальний авторський стиль?

Я ніколи не намагалась віднести їх до певного стилю. Як жартує мій знайомий, то вже справа біографів.

Наскільки широко відома твоя творчість?

Важко зробити загальну оцінку відомості.

Я мала три персональні виставки:

«Червона магія» у книгарні «Є» (листопад 2009 р., Харків), «Сни та фосфени» у кав’ярні «Coffta» (лютий-березень 2010 р., Київ), «Край неперелітних див» у руському клубі «Культ Ра» (лютий 2011р., Київ) і наразі готується четверта виставка, цього разу в Львові, в кав’ярні «Штука», відкриття відбуватиметься 1-го квітня, в 18.00 і це не жарт.

Також брала участь в Антонич-фесті, там були виставленні мої роботи, присвячені творчості цього поета. Разом з іншими картинами вони їздили в Москву знайомити з творчістю Антонича російську публіку.

Роботи також виставлялися в рамках святкування 5-річчя інтернет-порталу «Сумно?». Мої малюнки з авторськими підписами розміщені на рекламних листівках закладів клубу «ЕгоЇсти», поки що їх можна безкоштовно там узяти. Я почала активно займатися ілюструванням, тож маю деякі здобутки і в цій галузі. Ілюструвала сайт, присвячений книзі «Григорій Сковорода. Повна академічна збірка творів» за редакцією професора Леоніда Ушкалова http://www.skovoroda.org.ua/. Мої ілюстрації можна знайти на обкладинці збірки віршів Івана Андрусяка «Неможливості мови», у сімейному журналі «Жила» та дитячому журналі «Веселые идейки».

Але, як кажуть, далі буде. Зараз працюю над ще кількома дитячими проектами і маю багато планів.

Звідки черпаєш натхнення для своїх робіт?

Коли я була маленькою, в нас у ванній була потріскана стеля. Ті тріщинки – то був цілий світ. У них можна було побачити все: звірів, птахів, монстрів, чудиків, людей, які щось роблять, різні сценки.

Так і зараз - більшість образів приходять з дійсності. З дійсності під особливим кутом зору. Кажуть, - «усміхайтесь світу, і він відповідатиме вам взаємністю». Так і тут: коли ти готовий до сприйняття, то ці чудеса траплятимуться з тобою ненавмисно.

Малюнок «Дуб-колекціонер» з’явився через неправильно прочитану вивіску «Клуб «Колекціонер» на Андріївському узвозі.

Бабусю з клюшкою я особисто спостерігала в метро, вона незалежно від мене кудись прямувала з якимись хокейними цілями.

Так і двоє на самокатах теж проїжджали повз мене в одному з Лондонських переходів.

Ідея малюнку «Бабище» з’явилася на семінарі з парадигматики. Моїй одногрупниці ну зовсім не давалось відмінювання слова «бабище» в двох родах біля дошки. Тож хвилин 10 всі слухали: бабище, бабищем, на бабищі, бабищем і т.д. І я подумала: «Як це, на бабищі?» і намалювала свою інтерпретацію. Як потім виявилось, існують значно простіші варіанти (сміється).

У мене є роботи, які прийшли зсередини. Мої добрі-теплі, великі й волохаті монстри – це абсолютно емоційні роботи. В дні, коли відчувається самотність і холод, хотілося б мати такого от ручного монстра, щоб любив і захищав від всіх негараздів.

Також багато суто ілюстративних робіт, це - ілюстрації до казок, прочитаних творів, почутих пісень. Маю багато ілюстрацій до віршів Богдана-Ігора Антонича, він - один з улюблених поетів.

Яка твоя спеціальність? Подобається навчання? Ти хочеш працювати за нею чи бути вільним митцем?

Моя спеціальність - українська мова й література та іноземна (іспанська). Важко сказати, чи подобається. З одного боку, я не знайшла в університеті того, чого шукала, з іншого - знайшла багато неочікуваного для себе. Зустріла хороших людей. Відчуваю зараз, що навряд працюватиму за спеціальністю. Маю більше шансів працювати ілюстратором. Однак досвід навчання, безумовно, - цінний.

6. Твої захоплення і хобі, крім малювання і handmade? Де і як тобі подобається проводити вільний час?

Я люблю читати хороші книги. Якщо читання втамовує жагу наукового чи естетичного пізнання, то сама книга задовольняє естетичні поривання. Спектр літератури дуже широкий, наприклад зараз я читаю Р. Перрі «Мир моржа», це - книга про моржів, їх життя, поведінку і таке інше. Люблю якісну дитячу літературу: Туве Яссон, Міхель Енде, Люїс Керрол. Окреме захоплення – фольклорні тексти, маю кілька збірок українського фольклору, а також австралійського, китайського, полінезійського і т.д. Казки й легенди містять наскільки потужні світоглядні образи! Невичерпне джерело натхнення.

Люблю подорожувати. Ерленд Лу в одній зі своїх книг писав, що з поїздок ніхто не повертається таким, як був раніше. Й справді. Мандри розширюють твій світ, відкривають скільки нового, як ззовні, так і зсередини. Я не люблю туристичних турів. Куди цікавіше, ніж закарбувати в пам’яті ланцюжок виглядів визначних місць, хоч на трішки відчути життя міста, поблукати випадковими вулицями, спостерігати за людьми. Хоч нові місця можна відкривати й поряд. Я - киянка, але досі знаходжу для себе в місті щось нове й ще не бачене.

Як ти працюєш? Скільки працюєш над однією картиною/прикрасою?

Якогось певного алгоритму у мене немає. Я можу побачити в метро цікаву бабусю в смішному капелюшку і роботи замальовку там же, часто малюю на парах, в чергах, очікуючи на когось. З великими форматами й замовленнями працюю вдома – слухаючи музику, обов’язково зі смачним чаєм і компанією моїх африканських равликів.

Починаю малювати переважно вже з ідеєю, з певним баченням того, що має вийти.

Час рахувати теж непросто, бо дуже рідко я малюю без перерв, відволікань на спілкування, їжу, читання. Загалом - від двох годин до кількох днів.

З хендмейдом все зовсім інакше. Можу кілька місяців медитативно в’язати довгий-довгий шалик, дивлячись фільми, або слухаючи аудіокнижки.

Між іншим, аудіокниги, як на мене – це геніальний винахід людства! Я дуже багато літературних творів саме прослухала, бо це дозволяє поєднувати якусь ручну роботу - малювання, в’язання, вишивання, ліплення зі сприйняттям твору. А надто - коли приємний голос (я надаю перевагу чоловічим), тоді це - ще й додаткова естетична насолода.

Чи є люди на яких ти хотіла би бути схожа у творчості чи житті?

Бути схожим на когось в житті - це, як на мене, неправильний шлях. Як писав Оскар Уайльд: «Be yourself; everyone else is already taken». Щодо творчості, то є багато художників, яких я поважаю, якими захоплююсь, за творчістю яких спостерігаю, однак ні кого я свідомо не наслідую, хоч часто їх роботи мене надихають.

Як би ти оцінила роль творчості у твоєму житті?

Творчість для мене - перш за все, діалог зі світом. Мій шлях до гармонії зовнішньої та внутрішньої, і це дуже важливо. Це - реалізація творчості як процесу створення чогось. Крім того, завдяки творчості я познайомилась з багатьма цікавими людьми.

Твоє життєве кредо?

Мені близькі слова Елеонори Рузвельт: «Майбутнє належить тим, хто вірить в красу своїх мрій.»

Джерело: http://www.lovi-moment.com.ua/